Українська бранка, попівна Роксолана, або Хуррем-султанша, пом. 1558, турецька цариця. її величенна сила над могутнім падишахом Сулейманом Пишним; через неї на смерть скарано путящого везіра Ібрагіма 1523-1536. Довга, але для Роксолани щаслива, її боротьба проти головної султанші-черкешенки; роля везіра Рустема. Трагічна загибель 1553 р. черкещиного сина, царевича Мустафи. Престоло-наступником проголошено Селіма П'яного, сина українки-Роксолани, на нещастя для Туреччини. Мусульманська побожність султанші Роксолани та Сулеймана Пишного; оподаткування християнських єрусалимських святинь задля мусульманських ме-четів. Аналогічні паралелі в інших краях (у Польщі). Тільки ж ані в Роксолані, ані в Сулеймані Пишному не можна добачити справжнього фанатизму.
В історії Сулеймана І Пишного, величного
пана могутньої Османської держави XVI ст. не може не притягти до себе уваги факт,
важливий своїми політичними наслідками, дуже
цікавий і з психологічного боку, а саме - що над
тим недосяжно-високим, мудрим володарем мала
нечувано величенну силу його не так вродлива, як
розумна й інтриганська жінка, яку європейці XVI ст.
звали Роксолана, або Росса, а турки титулували
«Хуррем-султан» (= «Радісна султанша»).
Була вона родом українська попівна, з
галицького горішньо-дністрянського Поділля,
а саме - з невеличкого міста Рогатина1, і звалася
по хрещеному, мабуть, чи не Олександра^. Та як
захопили її татари в полон і привезли до Туреччини,
вона побусурменилася та й забула і свою віру, і
своє християнське ім'я; нове її ймення «Хуррем»
уже геть нічим не нагадувало про її православний,
український рід. Правда, один з новіших тюркологів
надумав був поясняти європейське її ім'я
«Роксолана» фонетичним способом, що, мовляв,
форма «Роксолана» - то має бути з'європеїзована
переробка, чи недобра вимова, турецького-таки
сполучення двох іменнів «Рус-Хуррем», тобто
«русинка-Хуррем»3. Тільки ж таке натягнуте
пояснення, слабке вже й із звукового погляду,
мусить одпасти через надто відомий факт, що
тодішні європейці, держачись класичної географічної номенклатури, звали «роксоланами»
геть усеньку людність української території; «Русь» (= Україна) у тодішній латині звалася
Roxolania, кожен русин-українець - «Roxolanus», кожна русинка-українка - «Roxolana»4.
